О пенсионной прокрастинации и возможности разорвать круг бедности

В Украине работающего населения становится все меньше, а пенсионеров все больше.Соответственно, размер пенсии тоже будет сокращаться. Что делать (укр)

У чому проблема?

Нещодавно прем’єр-міністр Денис Шмигаль яскраво проілюстрував демографічні тенденції в Україні та пенсійні перспективи через 15 років. Він чітко, чесно та голосно сформулював правду, яку переважна більшість політиків боялись і досі бояться озвучити, хоча всім вона давно зрозуміла. Просто невигідно бути тим, хто доносить це до суспільства.

Безумовно, держава буде забезпечувати пенсіями людей. Питання в тому, на якому рівні, чи вдовольнятиме він людей, та звідки брати на це кошти. Адже в солідарній системі або потрібно збільшити кількість людей, які будуть платити внески до цієї системи, або підвищувати податки з бізнесу та працюючих чи забирати з інших соціальних видатків? Дуже не хотілося б, щоб ми стали перед цим вибором, і забезпечували лише мінімально встановлений розмір пенсії.

Мінімально необхідний рівень пенсій за стандартами Міжнародної організації праці, які зобов’язалась виконувати Україна, —  40% від зарплати. Вже зараз маємо середню пенсію 29% від середньої зарплати, а в перспективі буде не більше 20%. Наприклад, маючи зарплату 10 000 гривень, людина отримає 2 000 гривень пенсії. Ось про це говорив прем’єр. Чи це буде та пенсія, яка забезпечить гідне життя? Точно ні.

Пенсії виплачуються з тих внесків, які здійснюють працюючі люди. Кожного року працюючих по відношенню до пенсіонерів стає все менше. Тому солідарні пенсії будуть все меншими відносно зарплат. На майбутнє є лише три шляхи:

— суттєво збільшити податки (навантаження на працюючих та бізнес),

— знизити розмір пенсій (який і зараз замалий),

— зробити нормою, коли у пенсіонерів, окрім солідарної пенсії, є хоча б ще одне джерело доходу, яке не залежить від співвідношення працюючих та пенсіонерів – власні пенсійні накопичення.

Те, що слова прем’єра гаряче обговорюють у суспільстві, – великий здобуток. Це дає надію, що вони стануть відправною точкою для революційних змін у свідомості людей в нашій країні, в тому числі, і тих, від яких залежить прийняття законодавчих рішень. Адже від позиції страуса, яку політики всіх забарвлень практикували попередні 16 років, не вирішуючи питання по суті, проблема не зникла. Навпаки загострилась. Ми згаяли надто багато часу. Декілька поколінь втратили можливість збільшити свої доходи на пенсії за рахунок накопичувальної системи, країна не отримала внутрішнього довгострокового інвестора.

Ми маємо шанс зараз розірвати це замкнене коло, яке приводить до бідності в літньому віці.

Що робити?

Ця ситуація не унікальна для України, з нею стикнулись всі розвинуті країни світу. Тому вони почали запроваджувати системи пенсійного накопичення в різних формах. Згідно останнього звіту ОЕСР з 66 країн, які вони дослідили, та в яких є накопичувальні пенсійні системи, у восьми країнах, наприклад, активи накопичувальних фондів перевищують за розмірами річний ВВП. В середньому за країнами ОЕСР активи накопичувальних пенсійних фондів складають близько 70% від ВВП.

В країнах, де відмовились від солідарного рівня взагалі або суттєво його скоротили, проблеми з пенсійним забезпеченням залишились. Найстійкіші пенсійні системи – багаторівневі, де один рівень доповнює інший та зменшує ризики для людини.

Для того, щоб пенсійні накопичення у нас стали нормою, має запрацювати система, яка залучить більшість працюючих до накопичення, а пенсійні кошти спрямує на розвиток економіки.

Це можливо зробити найближчим часом за наступною дорожньою картою:

  1. До кінця 2020 року прийняти закон, який запроваджує обов’язкові пенсійні накопичення, з введенням його в дію з 1 січня 2021-го і стартом внесків з 1 січня 2022 року.

В принципі, це можна зробити і на базі вже зареєстрованого у Верховній Раді законопроекту №2683, але обов’язково доопрацювавши його з урахуванням пропозицій, узагальнених Мінсоцполітики, до яких увійшли пропозиції Європейської бізнес асоціації, Української асоціації адміністраторів пенсійних фондів, Всеукраїнської асоціації недержавних пенсійних фондів, Української асоціації інвестиційного бізнесу, експертів РПР, позиції ТПП, УСПП, профспілок транспортників, енергетиків, працівників вугільної промисловості. Детально про них можна почитати ось тут.

  1. Підготувати інфраструктуру до 1 липня 2021-го: забезпечити технічну готовність ДПС, казначейства, ПФУ, відбір та авторизацію НПФ для роботи на другому рівні.
  2. Забезпечити вибір людиною НПФ для накопичень з 1 липня 2021 по 1 січня 2022-го: провести широкомасштабну інформаційну кампанію, стимулювати свідомий вибір людиною НПФ для накопичень на пенсію, забезпечити приймання ПФУ заяв людей про вибір НПФ в електронній формі через особистий кабінет на сайті ПФУ, мобільний додаток, безпосередньо у відділеннях ПФУ.
  3. Тестування взаємодії з 1 липня 2021-го до 1 січня 2022-го: в тестовому режимі забезпечити обмін інформацією між роботодавцями, ДПС, казначейством,  ПФУ та адміністраторами авторизованих НПФ «без грошей».
  4. Старт внесків з 1 січня 2022-го.

Важливо, щоб запровадження другого рівня допомагало зміцненню інших рівнів пенсійної системи – солідарного та добровільного накопичувального. Для цього правила роботи мають бути максимально уніфіковані для добровільного та обов’язкового накопичення, має стимулюватись конкуренція надавачів послуг, не має бути монополій. Тоді людина здійснює свідомий вибір, розуміє, що пенсійні накопичення – її власність, якою вона управляє, звикає користуватись накопичувальними фондами за єдиним правилами, розвиваються добровільні накопичення, людина зацікавлена у «білій» зарплаті – додатковий стимул детінізації зарплат, що збільшує надходження до солідарної системи.

Що може завадити?

Може завадити популізм окремих політичних сил, які насправді не зацікавлені в тому, щоб люди були фінансово-незалежними, адже легше управляти тими, для кого від рішення влади щодо підняття пенсії на 200 гривень, залежить, чи буде що їсти завтра. І це гидко – заганяти людей в таку залежність.

Можуть завадити маніпуляції «експертів», для яких пенсійна тема –абстрактна теорія, а не конкретні життя людей, майданчик для красномовства, можливість піару, які не відчувають власної відповідальність за те, щоб майбутні покоління мали достатні доходи на пенсії.

Щоб оцінити, чи високий цей ризик, достатньо почитати висловлювання в пресі щодо накопичувальних пенсій. Поряд з цілком професійними коментарями політиків та експертів, які оцінюють ризики, шукають шляхи їх зменшення, забезпечення надійного збереження коштів людей протягом тривалого часу саме в наших умовах, я бачу безліч маніпулятивних та безвідповідальних лозунгів на кшталт «не дамо вкрасти гроші людей, віддайте все державі», або «спочатку побудуємо світле майбутнє, а потім…».

Я впевнена, що необхідно навпаки, дати людині право та інструменти самостійно контролювати свої пенсійні накопичення, обирати, де вона бажає їх здійснювати, дати право переводити їх в інше місце, якщо щось не подобається. Має працювати ринок, розумно контрольований державою, а не радянські шаблони «здайте всі кошти в державну казну (Пенсійне казначейство)».

Також я впевнена, що ідеальних умов не буде ніколи, ми живемо в світі, коли невизначеність лише посилюється. Тож нескінченне відкладання до «створення передумов» – це звичайна прокрастинація. Найкращий час зробити – це сьогодні.

Источник: news.liga.net